ПОЗОВНА ЗАЯВА про відшкодування шкоди, завданої органами дізнання, слідства, прокуратури, суду.

 
 

ПОЗОВНА ЗАЯВА про відшкодування шкоди, завданої органами дізнання, слідства, прокуратури, суду.

В інтересах Гладчука Вадима Федоровича. Знову засвітився одіозний слідчий Солом’янського РУ ГУ МВС України в м. Києві Дьордяй І.В.



http://www.sprotiv.org/?cat=news_hroniki&id=1199892480&print=1

До суду направлено позов про відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органами дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду

Шевченківський районний суд м. Києва
04053, м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 10-б

представника позивача –
адвоката Левицького Олега Володимировича
08200, Київ. обл., м. Ірпінь, вул. Грибоєдова, 10, тел.: 8(050)3555066, ел.адреса: levole@gmail.com

в інтересах Гладчука Вадима Федоровича
04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, 9, кв.29, тел.: 8(050)4629415, ел.адреса: vmo2@ukr.net

до відповідачів:

1. Головне управління МВС України в м. Києві
01025, м.Київ, вул.Володимирська,15
2. Прокуратура Солом’янського р-ну м. Києва
03124, м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 3-А
3. Солом’янський районний суд м. Києва
03680, м. Київ, вул. Максима Кривоноса, 25
4. Державне Казначейство України
01014, м. Київ, вул. Бастіонна,6

« 9» січня 2008 року

ПОЗОВНА ЗАЯВА
Про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органами дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду


Під час пікетування молодіжним об’єднанням «Молодь – надія України», в якому я як його голова брав особисту участь, близько 15 год. 00 хв. 16 липня 2007 року за адресою розташування Тендерної палати України по вул. Хрещатик, 6 в м. Києві на мене напав гр. Ткаченко О.М. Під прикриттям охоронців, з метою перешкоджання моїй законній журналістській діяльності головного редактора-журналіста газети «Молодіжні хроніки» та Інтернет-видання «Sprotiv.org» останній пошкодив (розбив) мій власний фотоапарат і в присутності чисельних свідків став погрожувати мені фізичною розправою та в’язницею. При цьому О.Ткаченко згадував прізвище тодішнього міністра внутрішніх справ Цушка. Впродовж наступних до мого затримання 01 серпня днів на мій телефон постійно надходили анонімні погрози „покалічити, вбити, посадити”. 24 липня один з автомобілів тендерної палати здійснив наїзд на намет пікетувальників, ледь не покалічивши учасницю акції Коркішко Олену. Не маючи жодного сумніву в реальності зазначених погроз, я неодноразово звертався до Шевченківського райвідділу міліції з заявами, у яких вимагав захистити мене від переслідувань за журналістську критику, що здійснюються службовою особою або групою осіб за попередньою змовою (ч. 2 ст. 171 КК України).

01 серпня 2007 року приблизно о 9 год. 30 хв. я був затриманий біля офісу Тендерної палати України співробітниками Солом’янського РУ ГУ МВС України в м. Києві. До мене підійшли 4 особи в цивільному і, представившись співробітниками Шевченківського райвідділу міліції, попросили проїхати з ними для дачі пояснень у зв’язку з моєю заявою про напад на мене і пошкодження майна народним депутатом Олександром Ткаченком. Дуже скоро мені стало зрозуміло, що автомобіль прямує ніяк не в Шевченківський райвідділ. Коли я зателефонував на номер 02 і почав робити заяву про викрадення невідомими, особи, між якими я сидів на задньому сидінні завдали мені удари в живіт, груди, нирки і примусили перервати розмову, вимкнувши телефон. Особи спереду зробили музику гучніше і попередили „задніх”, щоби ті слідкували за моїм телефоном.

В Солом’янському райвідділі мене передали старшому слідчому Дьордяю І.В., який, не звертаючи на мене особливої уваги, постійно координував свої дії з невідомими у телефонному режимі, кудись весь час виходив-заходив-повертався. Це дало мені можливість зробити ряд дзвінків, поінформувати рідних, колег, пресу, більш повно з’ясувати критичність власного становища. У мене просто не було іншого вибору, особливо після всього, що передувало подіям цього ранку та обставинам мого затримання. Загрозу бути підданим нелюдському поводженню у в’язничних умовах безмежного свавілля я відчував настільки реально, що був готовий на все, аби задобрити своїх переслідувачів, заздалегідь погодившись на, здавалося, всі їх умови. Якщо вони не тільки зважилися, але й спромоглися на демонстративно-показовий початок втілення свого пекельного сценарію, будь-хто на моєму місці не покладав би вже особливих сподівань ні на органи прокуратури, ні на суди.

Перед тим як слідчий Дьордяй відібрав у мене телефон, я встиг зв’язатись із засновником деяких організацій тендерної палати Світланою Легойдою, яка після мого затримання зухвало повідомила учасників мітингу, зокрема, Анатолія Мостового, мовляв, вашому Гладчуку – кінець, і ви його довго не побачите. В розмові з нею я висловив готовність прибрати всі матеріали, розміщені в Інтернеті, припинити всяку громадську діяльність, спрямовану на інформування громадськості щодо тендерної палати, а також виконати інші їх умови. Використовуючи останній шанс уникнути репресій, про це ж саме я інформував слідчого, розраховуючи, що, можливо, його „працедавці” задовольняться тихою безкровною перемогою. Даремно. Слідчий відверто зізнається, показуючи пальцем вгору, що там, на горі, мене „заказали”. Через кілька днів він так само «простодушно» повідає мені, зловтішаючись, що в СІЗО на мене чекає «прес-хата».

В костюмі при краватці, в присутності просто вдягнених статистів мене по черзі впізнають троє незнайомих людей як грабіжника, який два роки тому був помічений при протиправному заволодінні цвяхами. Складається протокол про затримання, супроводжуваний закриванням наручників та низкою інших принижуючих людську гідність процедур: конвойна машина і я опиняюсь в ізоляторі тимчасового тримання (ІТТ). Згодом мені стане відомо, що серед „впізнавших” мене були „потерпіла” Пстрак Віра Євгенівна та її син – Віталій. Тут важливо уточнити, що слідчий Дьордяй, руками якого мене мало не довели до смерті, розслідуючи порушену 4 грудня 2006 року кримінальну справу проти громадянки Петрак (Пстрак) Віри Євгенівни, власноручно закриє її (справу) вже 12 грудня.

01 серпня 2007 року Старший слідчий СВ 4-го ТВМ Солом’янського РУ ГУ МВС України в м. Києві Дьордяй І.В. на підставі ним самим сфабрикованих доказів, діючи на замовлення, встановлює, що „30.08.2005 року приблизно о 13 год. 00 хв. Гладчук В.Ф. з корисливих спонукань за попередньою змовою з невстановленими слідством особами із застосуванням насильства ... відкрито викрав будівельні інструменти ... на загальну суму 32 835 гривень” і постановляє порушити кримінальну справу відносно мене за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України (тяжкий злочин, карається позбавленням волі від 4 до 6 років). Копія Постанови надається.

Органи прокуратури в особі в.о. прокурора Солом’янського району м. Києва Петренка І.Л. погоджують подання про обрання мені запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

03 серпня 2007 року Солом’янський районний суд в особі головуючої-судді Губко А.О. продовжує строк тримання під вартою Гладчуку В.Ф. до 10 діб.

10 серпня 2007 року Дьордяй у своїй Постанові (копія надається) уточнює суму викрадених у громадян Пстрак металевих завіс, цвяхів та рулетки, зменшивши її до 1128 грн. 5 коп., і виносить Постанову про притягнення мене в якості обвинуваченого (копія надається).

Не зважаючи на те, що мій фізичний стан внаслідок моральних і фізичних страждань різко погіршився, не зважаючи на те, що на час розгляду судом подання, я з 04 серпня перебував прикутим до ліжка наручником в умовах стаціонару Київської клінічної лікарні швидкої допомоги, де лікарі констатували „гіпертонічну хворобу ІІ стадії, діенцефальну інцефалопатію ІІ ст., ІХС, стенокардію напруги вперше виявлену, хронічний гепатохолецистопанкреатит в стадії загострення, сечосолевий діатез” (копія довідки додається), не зважаючи на очевидну сміховинність обвинувачення, на те, що я є публічною особою, маю постійне місце проживання, раніше не притягався до кримінальної відповідальності тощо, суддя Солом’янського райсуду Губко 10 серпня 2007 року виносить Постанову (копія надається) про обрання мені запобіжного заходу у вигляді взяття під варту і подальше утримування в СІЗО №13, в якому, загальновідомо, протягом останнього літа стався з десяток насильницьких смертей і підозрілих самогубств.

Як знущання над здоровим глуздом (блюзнірством) розцінюю мотиви судді Губко, з огляду на які вона не врахувала мій жахливий фізичний стан, зазначивши, що перераховані вище діагнози не можуть бути нею прийняті, бо всі вони є наслідком голодування від 01.08.07. Суддя відмовляється виконати закон (!!!) через голодування, до якого мене дійсно примусили вдатися в тому числі і її особисті безчинства на ниві правосуддя.

16 серпня 2007 року колегія суддів Апеляційного суду м. Києва, не знайшовши жодних підстав для взяття під варту, ухвалила (копія ухвали додається) „Постанову Солом’янського райсуду від 10.08.07 про обрання Гладчуку В.Ф. запобіжного заходу у вигляді взяття під варту скасувати, відмовити в задоволенні подання ..., Гладчука В.Ф. з-під варти звільнити”.

Звільнено мене було того ж дня близько 16 год. 00 хв. із камери для тимчасово затриманих Солом’янського райвідділу, куди мене напередодні доставили з лікарні під конвоєм і протримали майже добу без питної води. Камера була переповнена затриманими у кількості 12 осіб, які відправляли свої природні потреби безпосередньо на стіни, на підлогу, на газети, оскільки черговий лейтенант Кутасов неодноразово відмовлявся випускати людей в туалет.

Після звільнення я перебував у „напівживому” стані. Слідчий Дьордяй відібрав у мене підписку про невиїзд (копія додається), про скасування якої на мій запит він мене поінформує тільки 02 листопада 2007 року (копія повідомлення додається).

На вулиці мені стало зовсім зле і моя мати викликала швидку допомогу. Лікарі наполягли на терміновій госпіталізації. У відділенні профпаталогії Київської клінічної лікарні №5, де я перебував на стаціонарному лікуванні з 16 серпня по 07 вересня ц.р. в мене виявлено хронічні холецистопанкреатит та гастрит в стадії загострення, а також гострий бронхіт та гіпертонічний криз від 16.08.07, інші розлади здоров’я (копії виписок №5034 від 07.09 і №5036 від 32.08 додаються). 11 вересня 2007 року мене повторно, за викликом швидкої допомоги, було госпіталізовано, на цей раз в інфарктне відділення тієї ж лікарні з діагнозом „вперше виниклий пароксизм мерехтливої (мерцательной – рос.) аритмії з медикаментозним відновленням ритму (19.09.07), хронічні панкреатит і гастрит а також вторинний коліт”. В цей раз на стаціонарному лікуванні я перебував до 27 вересня 2007 року (копія виписки від 27.09.07 додається).

30 серпня 2007 року Солом’янський райсуд м. Києва постановив „скасувати постанову про порушення кримінальної справи старшого слідчого СВ 4-го ТВМ Солом’янського РУ ГУМВС України Дьордяй І.В. від 01 серпня 2007 року відносно Гладчука Вадима Федоровича за ст. 186 ч. 2 КК України, відмовити в порушенні кримінальної справи відносно Гладчука В.Ф. за ст. 186 ч. 2 КК України” (копія додається). При цьому суд констатує, що в заяві потерпілої Пстрак В.Є. від 31 серпня 2005 року було вказано, що злочин було скоєно вночі, а також було зазначено конкретні прізвища осіб, які його скоїли.

25 вересня 2007 року Апеляційний суд м. Києва практично залишає Постанову Солом’янського райсуду від 30.08.07 без змін, а апеляцію прокурора – без задоволення. В Ухвалі (копія додається) суд зазначає, що „єдиним приводом та підставою для порушення кримінальної справи саме відносно Гладчука В.Ф. став рапорт старшого оперуповноваженого від 31 липня 2007 року про те, що оперативно-розшуковими заходами встановлено його причетність до події, що мала місце з 20 до 24 години 29 серпня 2005 року... При цьому доводи Гладчука В.Ф. та його рідних щодо наявності у нього алібі, щодо фальсифікації відносно нього доказів під впливом відомого політика, до цього часу жодним чином не перевірялись”.

Таким чином своїми незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) держава України в особі органу дізнання і досудового слідства (Солом’янський РУ ГУМВС України, який перебуває в структурному підпорядкуванні ГУМВС України в м. Києві), прокуратури (Прокуратура Солом’янського району м. Києва) і суду (Солом’янський районний суд м. Києва) завдала мені значної майнової (матеріальної) і моральної (немайнової) шкоди внаслідок незаконного затримання, незаконного притягнення мене до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжних заходів тримання під вартою та підписки про невиїзд, нелюдського поводження в зв’язку з присилуванням до перебування в одному приміщенні з хворою на туберкульоз людиною, утримуванням в скотських умовах камери для тимчасово затриманих без питної води, постійних образах і погрозах з боку конвоїрів.

Так, спричинена мені майнова (матеріальна) шкода складається з наступного:
– 25000 (двадцять п’ять тисяч) гривень, сплачених моєю мамою Гладчук Раїсою Павлівною ПП „Українська юридична компанія” (адвокату Мусієнку О.Г.) відповідно до Угоди №13 від 01.08.07 (копія угоди додається);
– 5000 (п’ять тисяч) гривень, сплачених мною відповідно до договору про надання правової допомоги №22-12/07 адвокату Левицькому О.В. (копія угоди та квитанції додаються);
– витрати на лікування, поштові, транспортні та інші видатки, пов’язані з незаконними діями, рішеннями, бездіяльністю відповідачів та необхідністю усувати (нейтралізувати, не допускати) їх наслідки, всього підтверджених документально на суму 9316 (дев’ять тисяч триста шістнадцять) гривень 82 (вісімдесят дві) копійки (копії квитанцій додаються).

П. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 із змінами, внесеними постановою ВСУ №5 від 25.05.01 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” дає наступне визначення поняття „моральної шкоди”:
„Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної) інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків”.

Поза всяким сумнівом всі перераховані тут втрати немайнового характеру мали місце в моєму випадку. Незаконним притягненням до кримінальної відповідальності за загальнокримінальною статтею і пред’явленням обвинувачення у вчиненні насильницького грабежу були зганьблені моя честь і гідність, завдано непоправної шкоди престижу та діловій репутації як журналіста, громадського діяча, правозахисника. В ті дні електронні ЗМІ рясніли повідомленнями про мої паталогічні кримінальні нахили. У зв’язку з незаконним затриманням та перебуванням під вартою впродовж більше ніж 15 діб були повністю паралізовані всі можливі (і не тільки нормальні) життєві зв’язки. Мене було повністю усунуто від активного громадського життя. Я не зміг реалізувати своє конституційне право бути обраним.

Під час перебування під слідством і судом мій стан здоров’я був близьким до критичного. Існувала реальна загроза життю через панкреонекроз, рівень амілази в крові був збільшений на порядок. За час незаконного ув’язнення до мене неодноразово викликалась швидка медична допомога; з огляду на мій стан здоров’я мене неодноразово відмовлялись прийняти в ІТТ на Косогорному провулку м. Києва. Більше цього, всупереч всім існуючим відомчим інструкціям та міжнародно-правовим зобов’язанням держави України поважати право кожного на життя і здоров’я (ст. 2 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ст. 27 Конституції України), впродовж декількох днів мене утримували в одній палаті із смертельно хворим на туберкульоз Сергієм Когутом, який помирав в мене на очах. Для відновлення ушкоджень мого здоров’я знадобилась термінова госпіталізація після звільнення, яка з невеликою перервою тривала в умовах медичного стаціонару до 27 вересня 2007 року.

Під обвинуваченням (слідством) я перебував фактично по 25 вересня 2007 року. Щонайменше до цього часу продовжувала діяти підписка про невиїзд. А значить до цього часу порушувались нормальні життєві зв’язки, були утруднені спілкування і стосунки з оточуючими людьми. Все ще залишались істотні перешкоди у здійсненні активної громадської діяльності. Позаяк саме в цей час (05.09.07) корючкотвори з Солом’янської прокуратури оскаржують в апеляційному порядку Постанову Солом’янського райсуду від 30.08.07, продовжуючи наполягати на очевидному безглузді (копія апеляції додається). Замість того, щоби виконати конституційний обов’язок по нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, прокурор Процишен В.М. стверджує, що слідчий прийняв обґрунтоване та законне рішення щодо Гладчука, який своїми умисними діями таки вчинив інкримінований йому насильницький грабіж. А тому, на „переконання” прокурора, Постанову суду слід скасувати і в такий, виходить, спосіб дозволити слідчому під наглядом таких, яких він, поборників законності далі фабрикувати справу по Гладчуку. Не дивно, що моральні переживання, які супроводжували очікування розгляду Апеляції, спричинили чергове погіршення стану здоров’я. На цей раз не витримало серце: 11 вересня по швидкій допомозі я був госпіталізований в інфарктне відділення стаціонару.

Що стосується „інших негативних наслідків”, то найбільш непоправним серед них слід назвати страх, який залишиться зі мною назавжди. Страх громадянина перед власною державою. Адже всі вище зазначені незаконні рішення, дії (бездіяльність) органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду не були наслідком слідчої (судової) помилки. В столиці держави, яка називає себе європейською, десятки державних службовців, міліціонери, прокурори, судді були задіяні у привселюдній безсоромній нарузі над правом, використовуючи його для переслідування на приватне замовлення публічної людини, журналіста і громадського діяча.

Впевнений, ніхто із них не понесе жодної відповідальності за зловживання владою (ст.364 КК), перевищення службових повноважень (ст.365 КК), службове підроблення (ст.366 КК), службову недбалість (367 КК), завідомо незаконне затримання (ст.371 КК), притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст.372 КК), постановлення суддею завідомо неправосудної постанови (ст.375 КК). Як не будуть покарані замовники і посібники мого переслідування за втручання в діяльність працівника правоохоронного органу (ст.343 КК), за втручання в діяльність судових органів (ст.376 КК), завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст.383 КК), завідомо неправдиве показання (ст.384 КК). Все їм зійде з рук. А в мене на все життя залишиться гірке усвідомлення абсолютної незахищеності пересічного українця, якого владці правоохоронних органів з будь-яких мотивів можуть запросто знищити як особу (фізично), так і особистість (морально). Згадуючи останні дні мого ув’язнення, я не можу не сказати про те, що вже не плекав особливих сподівань коли-небудь повернутися на волю живим.

Саме з цих міркувань я виходив, визначаючи розмір моральної (немайнової) шкоди, який я оцінюю в щонайменше 300000 (триста тисяч) гривень.
Враховуючи інтенсивність та глибину сприйняття всіх психотравмуючих факторів, що супроводжували моє неправосудне переслідування, стверджую, що я нізащо би не погодився відчути пережитий моральний і душевний біль вдруге за названу та будь-як іншу суму.

Враховуючи вищевикладене, на підставі ч.5 ст.5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, статті 56 Конституції України, ч.1 ст. 1166, п.2 ч.2 ст. 1167, ст.1176, ст.1190 ЦК України, Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”, керуючись п.5 ч.4 ст.81, п.4 ст.110, ч. 2 ст.120 ЦПК України, п.6 ст.4 Декрету „Про державне мито”,

ПРОШУ СУД:

Стягнути за рахунок державного бюджету (Державне Казначейство України) на мою користь завдану мені Головним управлінням МВС України в м. Києві, прокуратурою Солом’янського р-ну м. Києва, Солом’янським районним судом м. Києва майнову (матеріальну) шкоду у розмірі 39316 (тридцять дев’ять тисяч триста шістнадцять) гривень 82 (вісімдесят дві) копійки та в рахунок відшкодування частини моральної (немайнової) шкоди 300000 (триста тисяч) гривень.

Перелік документів що додаються до позовної заяви:

1. Копія договору про надання правової допомоги адвокатом №22-12/07 (повноваження представника), квитанція оплати послуг на 1 аркуші;
2. Копія угоди №13 з ПП „Українська юридична компанія” з відмітками про сплату послуг на 2 аркушах;
3. Копія постанови про порушення кримінальної справи від 01.08.07;
4. Копія постанови про притягнення в якості обвинуваченого від 10.08.07;
5. Копія підписки про невиїзд від 16.08.07;
6. Копія листів від 2.11.07, 19.11.07 про скасування підписки про невиїзд;
7. Копія постанови Солом’янського райсуду від 10.08.07 на 2 аркушах;
8. Копія ухвали Апеляційного суду м. Києва від 16.08.07 на 4 аркушах;
9. Копія постанови Солом’янського райсуду від 30.08.07 на 2 аркушах;
10. Копія Апеляції прокурора від 05.09.07 на 4 аркушах;
11. Копія ухвали Апеляційного суду м. Києва від 25.09.07 на 3 аркушах;
12. Копії медичних довідок на 10 аркушах;
13. Розрахунок та копії квитанцій оплат на ліки, поштові, транспортні та ніші видатки на 17 аркушах.

Всього доданих до позовної заяви документів – на 49 аркушах.


Представник позивача,
адвокат Олег Левицький ____________________


Создан 10 окт 2009



  Комментарии       
Всего 1, последний 5 лет назад
--- 31 июл 2011 ответить
помогло ? )
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
Продвижение Вашего Бизнеса в Интернете. Компания Maklen
Офіційний сайт Солом'янської районної у м.Києві адміністрації