АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА на постанову суду у справі про незаконність рішень райради.

 
 

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА на постанову суду у справі про незаконність рішень райради.

Йдеться про рішення ради від 12.06.2007 р. № 47 «Про реорганізацію КП по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Печерськжитло», а також про рішення тієї ж ради від 18 жовтня 2007 р. № 9 про створення КП "Дирекція ..."



Київський Апеляційний адміністративний суд,
вул. Поліська, 3, м. Київ,

Через:
Печерський районний суд м. Києва,
вул. Гайцана, 4, м. Київ, 01010

Суддя Вовк С.В. Справа № 2-а-84-1/08

Апелянт – позивач у справі:
Захарченко Геннадій Олександрович,
вул. Кіквідзе, 2/34, кв. 20, м. Київ, 01103

Представник позивача:
Куля Віктор Іванович, вул. Боткіна, 4, кв. 18,
м. Київ, 03055, тел./факс 457-40-72,
http://gro-za.io.ua

Відповідач:
Печерська районна у м. Києві рада,
вул. Суворова, 15, м. Київ, 01010

20 жовтня 2008 р.


АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА
на постанову суду від 07 жовтня 2008 р. у справі № 2-а-84-1/08 за адміністративним позовом про визнання невідповідними законодавству та скасування рішень Печерської районної у м. Києві ради



Оскаржується постанова Печерського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2008 р. у справі № 2-а-84-1/08 за позовом Захарченка Геннадія Олександровича до Печерської районної у м. Києві ради про визнання незаконним рішення вказаної ради від 12.06.2007 р. № 47 «Про реорганізацію комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Печерськжитло» шляхом виділу», а також рішення тієї ж ради від 18 жовтня 2007 р. № 9 про створення комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Печерської районної у місті Києві ради».

Зазначеною постановою адміністративний позов Захарченка Геннадія Олександровича до Печерської районної у м. Києві ради про визнання невідповідними законодавству рішень ради залишено без задоволення.

Підставою для оскарження постанови суду першої інстанції є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Завданням адміністративного судочинства, як встановлено частиною першою ст. 2 КАС України, зокрема є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів місцевого самоврядування. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють відповідно до частини третьої ст. 2 КАС України, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, суд при її ухваленні не перевірив жодну з обставин, перелічених в п.п. 1-10 частини другої зазначеної статті цього Кодексу, обов’язковість яких він повинен був перевірити. У мотивувальній частині постанови суд не зробив ніяких висновків стосовно законності чи незаконності оскаржуваних рішень райради, їх обґрунтованості, наявності або відсутності несправедливої дискримінації для різних верств мешканців району, дотримання чи недотримання балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями оскаржуваних рішень, чи були враховані права особи на участь у процесі прийняття рішень райрадою, чи були вони своєчасними.

У цій частині суд обмежився лише викладенням основних положень позовної заяви та письмових заперечень відповідача, але не дав їм правової оцінки. Так, посилаючись на думку представника відповідача про те, що оскаржувані рішення не відносяться до регуляторних актів, суд її ні підтвердив, ні спростував. Водночас суд не дослідив докази позивача, який посилаючись на ЗУ «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», у позовній заяві обґрунтував, чому на оскаржувані рішення розповсюджуються норми права щодо регуляторних актів, зокрема стосовно порядку оприлюднення їх проектів, аналізу регуляторного впливу тощо. Як вбачається з частини другої ст. 1 цього Закону, оскаржувані рішення райради спрямовані на правове регулювання господарських відносин між регуляторними органами та суб’єктами господарювання, у тому числі у сфері надання житлово-комунальних послуг населенню. Однак, суд не дослідив цю обставину, що призвело до ухвалення незаконної постанови.

Суд не вирішував також питання про те, прийняті оскаржувані рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано. Зокрема, суд не перевірив, чи приймалися зазначені рішення у спосіб, встановлений Регламентом Печерської районної у місті Києві ради, затвердженим 20.06.2006 р. № 32 (із змінами від 12.06.2007 р. № 39). Як свідчать витребувані з райради докази, в дійсності оскаржувані рішення були прийняті з грубими порушеннями регламенту, на що у своїх поясненнях суду наголошував представник позивача. Проте, і на цю обставину суд не звернув жодної уваги і не дав їй відповідної оцінки.

Суд не звернув жодної у ваги і на доводи представника позивача про те, що оскаржувані рішення суперечать розпорядженню КМДА від 11.07.2001 р. № 874 «Про удосконалення структури управління житловим господарством у місті Києві».

Єдиним висновком, яким керувався суд при ухваленні постанови, є хибне твердження про те, що оскаржувані рішення не порушують прав позивача, а тому суд вважав неможливим оцінювати законність оскаржуваних рішень.

Проте цей висновок суперечить позиції Конституційного Суду України, вираженій у його рішенні від 1 грудня 2004 р. № 18-рп/2004 у справі про охоронюваний законом інтерес і яке є обов’язковим для виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Конституційний Суд дійшов до висновку, що у логічно-смисловому зв’язку з поняттям «права» слід вживати поняття «охоронюваний законом інтерес», яке слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, що є самостійним об’єктом судового захисту для задоволення потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

У позовній заяві доведено, що оскаржувані рішення зачіпають не тільки права, але й законні інтереси позивача на визначення новоутворених підприємств виконавцями житлово-комунальних послуг, що в свою чергу створює перепони на укладення Типових договорів, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 р. № 560 та від 21.07.2005 р. № 630, про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, а також з центрального опалення, холодного і гарячого водопостачання та водовідведення, на проведення перерахунків та повернення зайво нарахованих коштів за центральне опалення, на судовий захист від порушень з боку виконавців послуг.

Суд не застосував при розгляді справи ті положення КАС України, якими встановлені особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів, а саме, стосовно права осіб, які є суб’єктом правовідносин на оскарження нормативно-правового акту, у яких буде застосовано цей акт. Як встановлено Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (ст. 19), таким суб’єктами є власник, споживач, виконавець, виробник. Позивач є водночас власником приватизованої квартири і споживачем житлово-комунальних послуг. Отже, він не може бути відсторонений від участі в прийнятті рішень, які зачіпають його законні інтереси,

Таким чином, висновок суду про відсутність права позивача оскаржувати зазначені рішення райради є не лише хибним, але й таким, що суперечить: 1) положенням п. 8 частини першої ст. 3 КАС України, де позивачем визначена особа, на захист не лише прав, але й інтересів якої подано адміністративний позов; 2) принципу верховенства права у визначенні ст. 8 КАС України; 3) принципу законності, визначеному у ст. 9 цього Кодексу; 4) принципу змагальності сторін, диспозитивності та офіційному з’ясуванні всіх обставин справи, передбаченому у ст. 11 того ж Кодексу. Так, у судових дебатах відповідно до частини 5 ст. 152 КАС України за клопотанням сторін чи третіх осіб у дебатах можуть виступити лише їхні представники. Жодна з сторін не подавала такого клопотання, причому позивач фізично не міг прийняти участь у дебатах з огляду на перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок небезпечного для здоров’я гострого захворювання, що підтверджується лікарняним листком.

Суд не забезпечив також дотримання вимог частини третьої ст. 171 КАС України щодо опублікування оголошення про оскарження нормативно-правових актів у виданні, в якому ці акти мали бути офіційно оприлюднені.

Крім того, суд не дотримався вимог ч. 9 ст. 171 КАС України щодо визнання незаконності інших правових актів, крім тих, щодо яких відкрито провадження в адміністративній справі.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що оскаржувана постанова суду є незаконним і необґрунтованим, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, що у даному випадку не було вчинено. Тією ж статтею КАС (частина 3) встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Однак, як зазначено вище, цього також не сталося.

Суд також порушив вимоги п. 1 частини першої ст. 161 КАС України, не вирішивши питання про те, чи мали місце обставини, яким обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст.195, 202 КАС України,

прошу:

скасувати постанову Печерського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2008 р. у справі № 2-а-84-1/08 за позовом Захарченка Геннадія Олександровича до Печерської районної у м. Києві ради про визнання незаконним рішення вказаної ради від 12.06.2007 р. № 47 «Про реорганізацію комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Печерськжитло» шляхом виділу», а також рішення тієї ж ради від 18 жовтня 2007 р. № 9 про створення комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Печерської районної у місті Києві ради» та ухвалити постанову, якою повністю задовольнити позовні вимоги.


Апелянт – позивач у справі Захарченко Г.О.

==================================================================
Нижче наведена оскаржувана постанова

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. КИЄВА
справа № 2-А-84-1/08

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2008 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого - судді: Вовк С.В.,
при секретарі Горовій Н.Г,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві адміністративну справу за адміністративним позовом Захарченко Геннадія Олександровича до Печерської районної в м. Києві ради про визнання невідповідним законодавству та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2008 року Захарченко Г.О. звернувся через свого представника Кулю В.І. {суд помилився - не через предстаника } до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Печерської районної в м. Києві ради від 12.06.2007 № 47 «Про реорганізацію комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Печерськжитло» шляхом виділу».
Свої вимоги обґрунтував тим, що оскаржуване рішення є за своєю суттю в контексті Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» регуляторним актом. Регуляторний акт не може бути прийнятий якщо відсутній аналіз регуляторного впливу чи проект регуляторного акту не був оприлюднений. Оскільки при прийнятті даного рішення не було дотримано зазначені вимоги, то воно є незаконним та підлягає скасуванню.
Крім того, рішення від 12.06.2007 № 47 суперечить рішенню Київради № 121/1555 від 08.11.2001 відповідно до якого Печерський район м. Києва обслуговує лише одне комунальне підприємство по утриманню житлового господарства «Печерськжитло».
На думку позивача та його представника зміна структури комунального підприємства по утриманню житлового господарства призведе до необхідності повторного укладення договорів про надання комунальних послуг, що створить незручності для громадян. За вказаним рішенням зменшиться кількість житлово-експлуатаційних організацій, що в свою чергу призведе до збільшення черг для отримання довідок, субсидій тощо.
В подальшому позивачем доповнено адміністративний позов вимогою щодо визнання недійсним та скасування рішення Печерської районної в м. Києві ради від 18.10.2007 № 9 «Про створення комунального підприємства Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду в Печерському районі м. Києва» шляхом виділу» з підстав, аналогічних вище викладеним.
Під час судового розгляду справи позивач та його представник адміністративний позов підтримали та, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та заяві про доповнення позовних вимог, просили суд його задовольнити.
Відповідач в своїх письмових запереченнях на позов проти його задоволення заперечував посилаючись на те, що оскаржувані рішення не відноситься до регуляторних актів, тому на них не поширюється процедура прийняття, передбачена Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Заслухавши думку позивача та його представника, оголосивши та дослідивши матеріали справи суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову з наступних підстав.
У відповідності до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Згідно п. 1 ст. З КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов.
Судом встановлено, що Захарченко Г.О. проживає в Печерському районі м. Києва по вул. Кіквідзе, 2/34, кв. 20.
Відповідно до Переліку об'єктів нерухомого майна (жилі будинки), що вилучаються з оперативного управління ЖЕО-605 та ЖЕО 607 КП УЖГ «Печерськжитло» та закріплюються на праві оперативного управління за КП УЖГ «Печерськжитло» будинок 2/34 по вулиці Кіквідзе ( п/н 55 ) залишається закріпленим за КП УЖГ «Печерськжитло».
Таким чином, незручності щодо необхідності повторного укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, зміна розташування житлово-експлуатаційної організації тощо позивача не стосуються та жодним чином не обмежують права позивача, не порушують свободи і не зачіпають інтереси.
Суд дійшов висновку, що рішення Печерської районної в м. Києві ради від 12.06.2007 № 47 «Про реорганізацію комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Печерськжитло» шляхом виділу» та рішення Печерської районної в м. Києві ради від 18.10.2007 № 9 «Про створення комунального підприємства Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду в Печерському районі м. Києва» шляхом виділу» не порушують прав позивача, що виключає можливість вступу судом в площину оцінки законності винесення оскаржуваних рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 3, 4, 6, 17, 19, 162 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Захарченка Геннадія Олександровича до Печерської районної в м. Києві ради про визнання невідповідним законодавству та скасування рішень - залишити без задоволення.
Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Печерський районний суд м. Києва.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: (підпис)


Создан 18 окт 2008



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
Продвижение Вашего Бизнеса в Интернете. Компания Maklen
Офіційний сайт Солом'янської районної у м.Києві адміністрації