АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА на рішення Господарського суду м. Києва від 21.11.2007 р. за позовом Київенерго

 
 

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА на рішення Господарського суду м. Києва від 21.11.2007 р. за позовом Київенерго

Вирішено стягнути з ЖБК "Промбудівельник-3" 77 656,51грн. - основного боргу, 2 998,20грн. - пені, 1 937,37 грн. - 3 % річних, 6 322,69 грн. - інфляційної складової боргу, 889,15 грн. - витрат по сплаті державного мита, тощо. Відповідач не згоден.



Апеляційний господарський суд м. Києва,
пров. Рильський, 8, м. Київ, 01025

Через:
Господарський суд м. Києва,
вул. Б. Хмельницького, 44-Б, м. Київ, 01030

Суддя – В.В. Палій Справа № 20/301

Позивач: АЕК "Київенерго", пл. І. Франка, 5, м. Київ, 01001

Апелянт – Відповідач у справі:
ЖБК "Промбудівельник-3",
просп. Героїв Сталінграду, 43-б, м. Київ, 04210,
інші засоби зв'язку відсутні

Представник відповідача:
Куля Віктор Іванович, вул. Боткіна, 4, кв.18,
м. Київ, 03055, тел. 457-40-72,
http://gro-za.io.ua

01 грудня 2007 р.


АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА
на рішення Господарського суду м. Києва від 21.11.2007 р. у справі № 20/301 за позовом АЕК "Київенерго" до ЖБК "Промбудівельник-3"
про стягнення заборгованості


Позивач звернувся з позовом про стягнення 88 914,77 грн. заборгованості за договором
на постачання теплової енергії у гарячій воді № 24-0233 від 08.04.1999, в тому числі:
77 656,51 грн. - основного боргу, 6 322,69 грн. - інфляційних нарахувань, 1 937,37 грн. -3%
річних, 2 998,20 грн. - пені, крім того 889,15 грн. - державного мита та 118 грн. - витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.11.2007 р. у справі № 20/301 позовні вимоги задоволено повністю. Вирішено стягнути з ЖБК "Промбудівельник-3" 77 656,51грн. - основного боргу, 2 998,20грн. - пені, 1 937,37 грн. - 3 % річних, 6 322,69 грн. - інфляційної складової боргу, 889,15 грн. - витрат по сплаті державного мита, 118,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач не погоджується з зазначеним рішенням, оскільки воно постановлене при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Також, обставини, які мають значення для справи і які місцевий суд визнав встановленими, не були доведені під час судового засідання. Тому висновки, викладені у рішенні місцевого суду, не відповідають обставинам справи. Суд допустив неправильне застосування та порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Нижче обгрунтовані підстави, з яких відповідач оскаржує рішення місцевого господарського суду.

Загальними положеннями Господарського процесуального кодексу (ГПК) України визначені фундаментальні засади судочинства у господарських судах.

Зокрема, відповідно до ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує спори на підставі Конституції України, Закону України "Про господарський суд", цього Кодексу, інших законодавчих актів України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Відповідно до ст. 4-2 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Ст. 4-3 ГПК України встановлює, що судочинство у господарських судах здійснюється на началах змагальності. Господарський суд створює сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Однак, у процесі розгляду справи місцевий суд не забезпечив дотримання перелічених вище засад судочинства, встановлених ГПК України.

Так, у своєму рішенні суд проігнорував норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги", який відповідно до його преамбули визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

У рішенні суду зазначено з посиланням на позицію відповідача, що з 01.01.2006 р. між позивачем та відповідачем відсутні договірні відносини, оскільки відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання житлово-комунальних послуг мають бути приведені у відповідність із ним до 01.01.2006 р. Договори, що не приведені у відповідність із цим Законом у зазначений строк, втрачають чинність.

Проте, суд безпідставно вважає зазначену позицію відповідача помилковою, оскільки на думку суду відносини щодо постачання теплової енергії у гарячій воді регулюються не Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (далі – Закон-1), а Законом України «Про теплопостачання» (далі – Закон-2), який регулює відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії.

Цей висновок суду на думку апелянта є хибним, оскільки у даному випадку відповідач виконує посередницькі, представницькі функції у відносинах між кінцевими споживачами комунальних послуг – мешканцями багатоквартирного будинку, та їх виробниками та виконавцями, які регулюються саме Законом-1. Відповідач не має ніякого відношення до безпосередньої господарської діяльності, спрямованої на безпосередню участь у виробництві, транспортуванні, постачанні і використанні теплової енергії, яка відноситься до сфери регулювання Законом-2.

Закон України "Про теплопостачання" має на меті врегулювання відносин між суб'єктами господарської діяльності, які використовують теплову енергію у сфері виробництва, як товарну продукцію. Споживачам – мешканцям багатоквартирних будинків – надаються послуги відповідно до Закону-1, а не якогось іншого закону. Розрахунки за послуги також повинні проводитися відповідно до Закону-1, та постанови КМУ від 21.07.2007 р. № 630, а не якимось іншим чином.

Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (далі – Закон) комунальні послуги визначені (ст. 1), як результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Більш широке поняття – "житлово-комунальні послуги" визначається Законом, як результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, які відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону розробляють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації, центральний орган виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень та згідно з законодавством.

Закон встановлює (ст. 19), що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у цій сфері є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником. Відносини між учасниками здійснюються виключно на договірних засадах. Визначення виконавця житлово-комунальних послуг відповідно до цього Закону і в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства, віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування (ст. 7 Закону).

Споживач (ст. 1 Закону) – фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Виконавець – суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. Виробник – суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

Відповідно до ст. 1 Закону балансоутримувач будинку, яким є Відповідач, утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Стаття 29 Закону зобов'язує балансоутримувача багатоквартирного будинку, або уповноважену ним особу, укладати договори з власниками квартир на надання житлово-комунальних послуг. У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем. Форма і зміст договору визначається Типовим договором, який затверджується Кабінетом Міністрів України (ч. 2 Прикінцевих положень Закону). На даний час є чинною постанова Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630, якою затверджений Типовий договір на надання послуг з центрального опалення, холодного і гарячого водопостачання та водовідведення.

У контексті позовної заяви забезпечити мешканців будинку, що знаходиться на балансі та в управлінні ЖБК "Промбудівельник-3", комунальними послугами з центрального опалення та гарячого водопостачання неможливо без участі позивача – АЕК "Київенерго". Однак, позивач не визначений ні виробником, ні виконавцем послуг, і у своїй діяльності керується не Законом України "Про житлово-комунальні послуги", а власним Статутом та Законом України "Про теплопостачання", тобто є виробником та розподілювачем товарної продукції – теплової енергії, яка ним збувається на договірних засадах.

Таким чином, у відносинах між позивачем та відповідачем історично склався конфлікт інтересів. Відповідач зобов'язаний забезпечити на договірних засадах споживачів – мешканців будинку комунальними послугами, стосовно яких він не є ні виробником, ні виконавцем, тобто повинен вступити у договірні відносини з іншим виконавцем. Позивач, з іншого боку, також не визначений виробником чи виконавцем цих послуг, невід'ємною складовою частиною виробництва чи створення яких є теплова енергія, виробником якої він є. А споживачів сама по собі теплова енергія не цікавить, оскільки їм потрібні для задоволення власних побутових потреб гаряча вода та опалення помешкань.

Згідно з договором від 08.04.1999 р. № 240233, на який посилається позивач, останній постачає відповідачу теплову енергію у гарячій воді, причому вода не є продуктом його діяльності. Решта складових частин для виробництва комунальних послуг позивача не стосуються. Однак, кінцеві споживачі оплачують саме комунальні послуги, причому за тарифами, затвердженими органами місцевої влади. Відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630, плата за послуги з гарячого водопостачання (ГВП) справляється за встановленими тарифами за 1 куб.м у відповідності до показів квартирних приладів обліку, або, при відсутності останніх, за нормами з розрахунку на 1 особу. Очевидно, у даному випадку споживач не сплачує безпосередньо за теплову енергію, кимось використану для підігріву води до нормативної температури понад 50 градусів Цельсія. Вартість теплової енергії, яка використовується для підігріву води, повинен компенсувати відповідачу виробник цієї послуги, який, повторимо ще раз, у м. Києві не визначений.

І тоді позивач, як виробник товарної продукції, не маючи підпорядкованого виробника послуг, намагається стягнути з відповідача вартість теплової енергії, обсяг якої він визначає відомим лише йому розрахунковим методом, не вдаючись до визначення джерел фінансування, та перекладаючи свої обов'язки на споживача. А єдиним джерелом фінансування у даному випадку можуть бути лише платежі кінцевих споживачів – мешканців будинку, які повинні сплачувати вартість спожитих послуг з ГВП.

В ідеальному випадку складова частина вартості гарячої води – теплової енергії, яка йде на підігрів останньої, повинна повністю компенсувати вартість теплової енергії, яку відпускає для цієї мети позивач. Тоді, якщо мешканці будинку не мають заборгованості за послуги з ГВП, отриманих відповідачем коштів від населення повинно вистачати для розрахунків з АЕК "Київенерго", а крім того ще й з ВАТ "Київводоканал", оскільки у тарифі на ГВП врахована вартість холодної води, яка йде на підігрів, а також вартість водовідведення.

Однак, такий ідеальний випадок є утопією.

Позивача не задовольняє складова частина тарифу на ГВП, яка відноситься на користь АЕК "Київенерго". Очевидно, тариф не враховує фактичні витрати невизначеного виробника чи виконавця послуг з ГВП, зокрема, за теплову енергію, які не покриваються платежами населення. Тому у м. Києві штучно створені умови для хронічної заборгованості житлово-експлуатаційних організацій, до яких зокрема відносяться і ЖБК, за теплову енергію, яка використовується при виробленні чи створенні комунальних послуг.

Вихід з цього становища полягає у застосуванні положень ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", а саме (ч. 4) – у разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обгрунтованими витратами на виробництво цих послуг.

Тарифи на ЦО та ГВП у м. Києві затверджував виконавчий орган Київської міської ради – Київська міська державна адміністрація. Отже, спірні питання про стягнення заборгованості за теплову енергію, використану для підігріву гарячої води, неможливо вирішити без урахування зазначеної вище обставини.

Наявність невідповідності тарифів на теплову енергію для житлово-експлуатаційних організацій і тарифів на послуги з ГВП підтверджується багаторічною практикою проведення перерахунків з населенням за послуги з ЦО та ГВП відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 26 грудня 2002 р. № 2306, яким затверджена Методика проведення відповідних перерахунків. Згідно з Методикою для проведення перерахунків щорічно після закінчення розрахункового опалювального періоду тепло- та водопостачальними організаціями спільно з житлово-експлуатаційними організаціями складається "Зведений тристоронній акт звірки нарахувань за фактично поставлений обсяг холодної води на підігрів та теплової енергії для потреб гарячого водопостачання". У цьому акті у шостій графі (п. 5.5 Методики) помісячно відображається обсяг поставленої холодної води по даному житловому будинку (куб. м), узгоджений тепло- і водопостачальною організаціями, і який не повинен перевищувати нормативний, врахований у тарифі на гарячу воду (3,5 куб. м на 1 особу). Відповідно до п. 5.7 Методики нарахування (графа 7 зведеного тристороннього акта) за поставлену теплову енергію для підігріву води, обсяг (графа 6) якої не повинен перевищувати нормативний, здійснюється виходячи з потреб теплоти на гаряче водопостачання (одна Гігакалорія підігріває до нормативної температури 22,5 куб. м води).

Однак, АЕК "Київенерго" невзмозі вкладатися у прокрустове нормативне ложе, а тому ухиляється від узгодження обсягів води на підігрів, передбачених шостою та сьомою графами Зведеного акта, встановлюючи при цьому кількість теплової енергії на ГВП, виходячи із власних, нікому невідомих розрахунків.

Таким чином, створюється ілюзія законності вимагання сплати заборгованості за теплову енергію не з того джерела, яким повинна компенсуватися різниця в тарифах на ГВП та на теплову енергію, що йде на підігрів.

Насправді, подібні вимоги є незаконними, що зокрема підтверджується практикою взаєморозрахунків між позивачем та відповідачем у даній справі.

Для повного з'ясування обставин цієї справи слід зазначити, що Методикою передбачене також складання Зведеного акту звірки нарахувань за спожиту теплову енергію для потреб центрального опалення. Оскільки нарахування мешканцям за ЦО здійснювалося на підставі показів будинкового теплолічильника, а не за нормативами в розрахунку на 1 кв. м опалювальної площі, то з затверджених обома сторонами зведених актів за весь спірний період різниці в нарахуваннях позивача відповідачу та відповідача мешканцям не виявлено.

Отже єдиним джерелом невідповідностей між нарахованими та сплаченими коштами за теплову енергію є зазначена вище різниця в тарифах на теплову енергію та ГВП. Ця різниця фактично перекладена позивачем на відповідача шляхом порушення вимог Методики щодо порядку нарахування плати за теплову енергію у складі вартості гарячої води, що знайшло своє відображення у Зведених тристоронніх актах. У цих актах частково шоста колонка взагалі не заповнювалася, а частково хоч і заповнювалася, але не враховувалася позивачем для визначенні вартості теплової енергії на підігрів холодної води для забезпечення ГВП.

Тому вимоги позивача щодо сплати відповідачем вартості теплової енергії, відображеної позивачем у Зведених тристоронніх актах, відповідач не може визнати, оскільки вона не відповідає розпорядженню КМДА № 2306. На жаль, ця обставина місцевим господарським судом не досліджувалася.

Відповідач вважає безпідставним висновок суду про те, що у разі невідповідності встановлених тарифів надання житлово-комунальних послуг фактичним витратам по оплаті теплової енергії за встановленими тарифами, відповідач не позбавлений права звернутися в установленому порядку до органу, який затвердив відповідні тарифи про відшкодування витрат, понесених внаслідок різниці у тарифах.

Цей висновок безпосередньо суперечить нормі, закріпленій у Законі-2 (ч. 4 ст. 31): у разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обгрунтованими витратами на виробництво цих послуг.

Цією нормою встановлено, що саме виробники та виконавці послуг мають право вимагати відшкодування різниці між тарифами та витратами на виробництво послуг. А житлово-експлуатаційні організації, які є балансоутримувачами житлових будинків, не відносяться до категорії виробників, або виконавців. У правовідносинах з "Київенерго" ЖБК може виступати виключно у якості споживача комунальних послуг.

Відповідач не є і не може бути визначеним виконавцем цих послуг, оскільки не має у своєму розпорядженні відповідного обладнання для виробництва і надання споживачам відповідних послуг. Зазначена діяльність не передбачена Статутом ЖБК, який не відноситься до виробничих кооперативів, причому ЖБК не має і не може згідно з законодавством отримати державні ліцензії на подібну господарську діяльність. Мешканці багатоквартирного будинку, що знаходяться на балансі ЖБК, як кінцеві споживачі послуг з центрального опалення та гарячого водопостачання, сплачують вартість житлово-комунальних послуг відповідно до нормативів та показів приладів обліку за тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією. ЖБК не має у своєму розпорядженні коштів на оплату комунальних послуг, крім тих, які відповідно до вимог законодавства повинні сплачувати кінцеві споживачі, тобто мешканці багатоквартирних будинків. Інших джерел покриття витрат на комунальні послуги законодавством не передбачено.

Позивач не перевірив і не надав доказів про неповну сплату мешканцями будинків за спожиті ними комунальні послуги з центрального опалення (ЦО) та гарячого водопостачання (ГВП), а також не пред'явив претензії до відповідача щодо можливо неповного переказу відповідної частки отриманих ним коштів від мешканців на користь АЕК "Київенерго".

Крім того, у розрахунку ціни позову про стягнення заборгованості, позивач не виділив обсяги теплової енергії, використаної для потреб ЦО, від обсягів для потреб ГВП. Тому однозначно встановити, які конкретно суми підлягали сплаті, неможливо, а також неможливо виділити ту складову частину вартості теплової енергії для потреб ГВП, яка не покривається відповідним тарифом.

Відповідач також не може погодитися з розрахунками позивача, що стосуються штрафних санкцій, оскільки Законом України № 48696-ВР "Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги", який є чинним, забороняється нараховувати та стягувати з громадян України пеню за несвоєчасне внесення квартирної плати та за послуги (водопостачання, газ, електрична енергія, теплова енергія, водовідведення, утримання і експлуатація житла та прибудинкових територій, сміттєзбирання, ліфтове господарство).

З тих же підстав відповідач вважає нікчемними, тобто такими, що суперечать законодавству, умови Угоди про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію від 30.06.2004 № 389-04, оскільки сума заборгованості, визначена цією Угодою, нав'язаною Оболонською райдержадміністрацією та позивачем під загрозою відключення будинку від мереж центрального опалення і гарячого водопостачання, також визначена з аналогічними порушеннями чинного законодавства (різниця в тарифах, незаконні штрафні санкції).

Слід зазначити, що у наведеному позивачем переліку сплачених відповідачем сум не враховані платіжні доручення № 156 від 22 грудня 2005 р. на суму 20 491,28 грн. та № 125 від 10 квітня 2006 р. на суму 8 736,19 грн., що стосуються погашення заборгованості мешканцями будинку за рахунок чеків Ощадбанку відповідно ст. 39 ЗУ "Про державний бюджет України на 2005 р." та ст. 36 аналогічного Закону на 2006 рік. Однак і на цю обставину суд не звернув жодної уваги.

Відповідач також не визнає підвищення тарифів на теплову енергію з 01.12.2006 р. та відповідних комунальних послуг (з ЦО та ГВП), встановлених розпорядженнями КМДА, які частково скасовані судовими рішеннями та власними розпорядженнями КМДА, а решта яких не підлягають застосуванню, оскільки вони не зареєстровані в органах юстиції в установленому законодавством порядку.

Для врегулювання спору з позивачем, відповідач звертався до місцевого суду з клопотанням зобов'язати позивача внести уточнення до своїх позовних вимог в частині, що стосується відокремлення нарахувань за послуги з ЦО від послуг з ГВП, уточнення нарахувань за ГВП відповідно до розпорядження КМДА від 26.12.2002 р. № 2306, виключення штрафних санкцій, урахування платежів за рахунок погашення мешканцями чеків Ощадбанку. Однак суд це клопотання не задовольнив.

Суд також не дослідив Журнал обліку споживання теплоенергії ЖБК "Промбудівельник-3" та розрахунків з АЕК "Київенерго", наданий відповідачем у процесі судового розгляду і долучений до матеріалів справи у якості доказу. З цього документу випливає, що з урахуванням фактичних обсягів споживання гарячої води мешканцями будинку платежі за комунальні послуги (ЦО та ГВП), які надійшли на поточний рахунок "Київенерго", перекривають суми, на які може претендувати позивач.

Господарський суд м. Києва при розгляді даної справи не забезпечив дотримання вимог ст. 4-2 ГПК України щодо здійснення судочинства на засадах змагальності сторін.

Проте ніякої змагальності не було, оскільки доводи і заперечення відповідача жодним чином не спростовувалися позивачем. Як свідчать протоколи судових засідань від 29.08.2007 р., 12.09.2007 р., 16.10.2007 р., 15.11.2007 р., 21.11.2007 р., у суді вирішувалися в основному процедурні питання, а розгляд справи по суті фактично не відбувався. Так, перші два засідання відбувалися протягом 15 хвилин, причому, згідно з протоколом (від 29.08.2007 р.), сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, навіть не були надані роз'яснення їх процесуальних прав і обов'язків, зокрема щодо права на вимогу при розгляді справи здійснювати фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами.

Зрозуміло, що за таких обставин відповідач був позбавлений можливості посилатися на усну ухвалу головуючого судді щодо надання позивачем на клопотання відповідача окремих розрахунків за послуги з ЦО та ГВП, яка позивачем не була виконана.

Наступні два засідання відбувалися протягом 20 хвилин, а останнє засідання, у якому оголошене рішення суду, продовжувалося 10 хвилин. Зрозуміло, що за такою скороченою процедурою розгляд справи по суті не відбувався, не відбувалося також дослідження доказів, хоч про це й зазначено в протоколах без конкретного переліку.

Не відображений факт надання відповідачем у судовому засіданні 15.11.2007 р. Журнал обліку споживання теплоенергії ЖБК "Промбудівельник-3" та розрахунків з АЕК "Київенерго", журнал не досліджувався, заперечень проти наведених у ньому показників збоку позивача не надходило, а замість цього була оголошена перерва для виготовлення повного тексту рішення, яке й було оголошене 21.11.2007 р.

Перелічені вище обставини свідчать про групі порушення процесуальних норм господарського судочинства, внаслідок яких було прийняте незаконне рішення про задоволення позовних вимог "Київенерго" у повному обсязі.


ВИСНОВКИ

1. Аналізуючи правовідносини між сторонами, слід прийняти дійти до висновку, що кінцевими споживачами комунальних послуг з центрального опалення та гарячого водопостачання є мешканці багатоквартирного будинку, який знаходиться на балансі ЖБК "Промбудівельник-3". АЕК "Київенерго" приймає участь у технологічному процесі виробництва та надання споживачам комунальних послуг, як виробник лише одної складової частини для виробництва послуг – теплової енергії, але намагається проводити розрахунки не за кінцевий продукт, потрібний споживачам, а виключно за теплову енергію, що суперечить Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

2. Відповідно до ч. 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", балансоутримувач зобов'язаний забезпечувати управління майном власними силами або укладати договір з юридичною особою на управління майном. У даному випадку ЖБК самостійно здійснює функції управителя майна, а тому відповідно до ч. 2 ст. 25 того ж Закону зобов'язаний дотримуватись умов договорів з учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг та вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати наданих житлово-комунальних послуг від споживачів. Цей обов'язок ЖБК "Промбудівельник-3" виконує.

3. Щодо умов договору з АЕК "Київенерго", на який посилається позивач, то відповідно до ст. 19 Закону, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у зазначеній сфері є власник, споживач, виконавець, виробник. Позивач не визначений жодним актом цивільного законодавства, чи нормативно-правовим актом виконавцем або виробником житлово-комунальних послуг, таких, як центральне опалення чи гаряче водопостачання. З іншого боку, прикінцевими положеннями Закону встановлено, що договори про надання житлово-комунальних послуг, укладені до набрання чинності цим Законом, мають бути приведені у відповідність із ним до 1 січня 2006 року. Договори, що не приведені у відповідність із цим Законом у зазначений строк, втрачають чинність. Тому посилання позивача на порушення умов Договору № 240233 від 08.04.1999 р. є безпідставним, оскільки з 01.01.2006 р. між позивачем та відповідачем відсутні договірні відносини.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. № 630 затверджений Типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Однак з дати набрання чинності цією постановою по даний час АЕК "Київенерго", зловживаючи своїм монопольним становищем, відмовляється укладати саме такий договір. Ця незаконна діяльність неодноразово була предметом розгляду Київською міською державною адміністрацією. Нарешті, зловживання Київенерго у цьому відношенні, як монополіста, припинені розпорядженням КМДА від 19.09.2007 р. № 1220 "Про укладення Договору на виробництво комунальних послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання".
Аналогічну позицію займала компанія "Київенерго" і у минулому, коли була чинною постанова КМУ від 30.12.1997 р. № 1497, якою був затверджений Типовий договір аналогічного змісту. Нав'язуючи житлово-експлуатаційним організаціям договір, не передбачений законодавством, АЕК "Київенерго" ставить за мету стягнути з ЖБК додаткові кошти, які виходять за межі тарифів на центральне опалення та ГВП, встановлених розпорядженнями КМДА, що суперечить вимогам ч. 3, 4 ст. 31 Закону: "У разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обгрунтованими витратами на виробництво цих послуг".
Таким чином, АЕК "Київенерго", у разі перевищення витрат теплової енергії на виробництво послуг з ЦО та ГВП, має право на відшкодування різниці за рахунок міського бюджету, але не за рахунок кінцевих споживачів. Діючими тарифами передбачена оплата комунальних послуг для населення з розрахунку вартості опалення 1 кв.м площі квартири та вартості 1 куб.м гарячої води, а не вартості 1 Гігакалорії витраченої теплової енергії. Усі передбачені розпорядженнями витрати виконавців послуг враховані в тарифах для населення. Отже, стягувати з мешканців багатоквартирних будинків додаткові кошти, що перевищують встановлені тарифи, АЕК "Київенерго" не має права.
Це знаходить підтвердження у зазначеному вище розпорядженні КМДА, а також у наступних розпорядженнях КМДА, якими "Київенерго" та районні житлово-експлуатаційні організації, у тому числі ОСББ та ЖБК, зобов'язані були до 01 грудня 2007 р. укласти договори про проведення розрахунків зі споживачами за тарифами на 1 куб. метр гарячої води, а не за теплову енергію. Однак, як свідчить передача ТРК "Київ" у прямому ефірі від 30.11.2007 р., усі розпорядження та домовленості з цього приводу з вини "Київенерго" не були виконані. З 1500 передбачуваних договорів були укладені лише 18. Природно, що ЖБК "Промбудівельник-3" також опинився поза увагою, договір з ним на нових умовах взаєморозрахунків, які б не суперечили чинному законодавству, до цього часу не укладений.

4. У доданому до позовної заяви розрахунку ціни позову не виділені нараховані та сплачені суми за послуги з центрального опалення та окремо за гаряче водопостачання. Крім того, позивач не врахував інші надходження на його поточний банківський рахунок, яким компенсуються з державного бюджету пільги та субсидії мешканцям будинку відповідно до законодавства, а також не врахував погашення заборгованості за попередні періоди мешканцями за рахунок чеків Ощадбанку.

5. Розпорядженням КМДА від 26.12.2002 р. № 2306 затверджена "Методика проведення перерахунків за надані населенню послуги центрального опалення та централізованого гарячого водопостачання". Дія Методики розповсюджується на житловий фонд м. Києва незалежно від форм власності, крім житлових будинків приватного сектору. Однак, позивач не виконував зазначені перерахунки у порядку, визначеному Методикою, внаслідок чого нараховував завищені суми платежів за підігрів води для гарячого водопостачання споживачів проти передбачених у тарифах. Саме ці завищені нарахування не були і не могли бути визнаними мешканцями будинку, оскільки законодавством не передбачений обов'язок мешканців сплачувати за комунальні послуги суми, що перевищують встановлені тарифи. Якби акти звірки нарахувань за ГВП здійснювалися відповідно до Методики, то замість донарахувань довелося б визнати наявність надмірних нарахувань, а різниця була б на користь мешканців. Зазначене доводиться прикладом уточненого Зведеного тристороннього акту звірки за розрахунковий опалювальний період 2005-2006 рр., який узгоджується з Методикою. Замість донарахування заборгованості виявилося, що мешканцям слід повернути різницю лише за один період у сумі 16103,81 грн. (Додаток 1).

6. Що стосується угоди № 389-04 від 30.06.2004 р. про реструктуризацію заборгованості за договором від 08.04.99 р. № 240233 на постачання теплової енергії у гарячій воді, на який посилається позивач, то у відповідності до норм ЦК України його слід вважати нікчемним, оскільки він не створює жодних правових наслідків. Угода була підписана сторонами під тиском райдержадміністрації у зв'язку з погрозами АЕК "Київенерго" припинити надання послуг з гарячого водопостачання. Розрахунок заборгованості при підписанні угоди не був виконаний належним чином і не був погоджений сторонами. Нарахована заборгованість виникла в основному внаслідок неправильного застосування позивачем норм матеріального права, а саме, споживачі повинні сплачувати за послуги ЦО та ГВП за тарифами, затвердженими місцевою владою, а "Київенерго" нараховувало житлово-експлуатаційним організаціям відшкодування за витрати теплової енергії, використаної у процесі надання цих послуг. Різниця між вартістю послуг для споживачів та їх собівартістю для постачальників накопичувалася роками, але джерело їх погашення повинні були визначити органи влади. Відсутність такого джерела не дає права покладати обов'язок погашення різниці на мешканців багатоквартирних будинків.

7. Що стосується нарахувань інфляційної складової боргу, пені та 3% річних – вони є безпідставними, оскільки Законом України "Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги" це заборонено. Закон не скасований, і його дія продовжується до даного часу.

8. Грубі порушення норм ГПК при розгляді справи унеможливили відповідачу довести суду переконливість своїх доказів та спростувань тверджень позивача, що послужило причиною неправильного вирішення спору на користь позивача.

На підставі викладеного вище, керуючись ст. 104 ГПК України, прошу:

1. Скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 21.11.07 № 20/301 у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин справи, недоведеністю обставин, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушеннями та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, які призвели до прийняття неправильного рішення.

2. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги АК "Київенерго" до ЖБК "Промбудівельник-3" залишити без задоволення.

3. Судові витрати покласти на позивача.


Додатки:

1. Квитанція про сплату держмита.
2. Доказ про надсилання копії скарги позивачу.


Голова ЖБК "Промбудівельник-3" Рудницька Т.Й.


Создан 04 фев 2008



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
Продвижение Вашего Бизнеса в Интернете. Компания Maklen
Офіційний сайт Солом'янської районної у м.Києві адміністрації